Як діяти при самообороні

Дема Сруссос post on серпня 13, 2013
Posted in Безпека Tags: ,

Той, хто ходив по темних міських вулицях, так чи інакше, стикався з необхідністю придбання знань щодо самооборони. Іноді доводиться стикатися з такою точкою зору: «При самозахисту потрібно турбуватися тільки про себе, не потрібно боятися заподіяти надмірний шкоду нападаючому, тому що нападник своїми діями позбавив себе будь-яких прав ». Однак люди, що міркують подібним чином, забувають, що самооборона, в будь-якому випадку, не повинна виходити за область розумною захисту, межі якої позначені в статтях кримінального кодексу. В іншому випадку, такі оборонні дії будуть розцінюватися як злочин, з усіма витікаючими наслідками.

Перш за все, потрібно усвідомити собі, що розуміється під нападом, тобто визначити ті випадки, коли самооборона буде законна. Під нападом закон розуміє дії, в яких міститься загроза заподіяння шкоди життю, здоров’ю або власності. Загроза може бути спрямована як проти обороняється особисто, так і проти третіх осіб.

Проте не всяка загроза може служити приводом для дій у відповідь. Закон має на увазі лише реальну, дійсну загрозу. У всіх інших випадках оборона буде вважатися уявної, тобто спрямованої проти неіснуючої небезпеки, а по сему – незаконною. Так, наприклад, якщо дитина спрямовує на вас водяний пістолет – то самооборона буде, як мінімум, недоречна. Проте можливі ситуації, в яких рівень загрози для життя в очах потерпілого набагато перевищує рівень реальної небезпеки (наприклад, людині в спину тикають чимось дуже схожим на збройовий ствол, після чого слід наказ викладати гроші). На цей випадок у законі передбачено положення, за яким самооборона, відповідна передбачуваному рівню небезпеки, буде визнана законною, якщо людина при наявних обставин не міг визначити реальний ступінь загрози.

Право на оборону є у кожного, і воно не залежить від того, чи існувала в період нападу яка інша можливість уникнути небезпеки (наприклад, звернутися до органів захисту правопорядку).

Коли мова заходить про самооборону, обов’язково постає питання про те, яким чином може захищатися потерпілий, якої шкоди, нанесений злочинцеві, буде вважатися законним. Тілесні ушкодження злочинцеві (або, як кажуть в законі, шкода здоров’ю) можна нанести тільки в межах, необхідних для його знешкодження. Агресія злочинця має тимчасові межі – і точно так само в цих тимчасових межах повинна проводитися самооборона. Наприклад, якщо в запалі сутички почати виробляти численні удари по лежачому на землі неозброєному злочинцю, то ці дії можуть бути розцінені судом як вихід за межі необхідної оборони. Правда, іноді бувають випадки, коли фактично агресія завершилася, проте обороняється в силу певних причин не може знати про це і продовжує наносити застережні удари. Така оборона також буде вважатися законною.

Крім цього характер оборонних дій повинен відповідати характеру небезпеки. Наприклад, вогнепальна зброя може застосовуватися тільки щодо перевершує за силою супротивника або ж щодо озброєного злочинця. У деяких випадках застосування вогнепальної зброї (незважаючи на загальновстановлені правила) буде неприпустимо – наприклад, застосування зброї стосовно перевершує за силою, несамовитого злочинця (коли за зовнішнім виглядом можна судити про відсутність реальної загрози).

Таким чином, відсіч захищається повинен відповідати рівню загрози нападника. І тільки лише тоді, коли мова йде про посягання на наше життя, закон знімає всі бар’єри, відкриваючи для нас необмежені можливості захищатися всіма доступними способами. Така ж можливість існує, коли через раптовості нападу дуже важко визначити реальний характер загрози, – в цьому випадку закон також говорить про відсутність меж захисту.

Дуже часто вихід за межі необхідної оборони відбувається тоді, коли людина хапається за рушницю. Закон розглядає застосування вогнепальної зброї як крайній захід, до якої змушений вдаватися захищається. Тому перш ніж стріляти в когось (якщо, звичайно, таке зволікання не є смертельно небезпечним) обороняється повинен попередити злочинця про наявний зброю. Цим він надалі вбереже себе від звинувачень у навмисному заподіянні шкоди на судовому слідстві. Попередити злочинця про застосування зброї можна кількома способами: або просто сказати йому про це, або, наприклад, призвести попереджувальний постріл (він може бути зроблений як в повітря, так і в злочинця, але, в останньому випадку, постріл повинен бути зроблений не з наміром потрапити, а з наміром охолодити запал нападника). Лише після такого попередження можна здійснити постріл в людину – причому по можливості потрібно намагатися, щоб заподіяну шкоду був мінімальним. Для цього потрібно цілитися в ті частини тіла, пошкодження яких здатні призвести не до смертельного результату, а до зупинки противника (наприклад, в ноги, в руки). Якщо злочинець поранений і упустив зброю, потрібно припинити стріляти (постріли в беззбройного пораненого можуть бути розцінені як бажання з ним розправитися, тобто як вихід за часові межі нападу). Якщо злочинець як і раніше володіє зброєю, то можна продовжувати вести стримуючий вогонь. Така тактика прийнятна, якщо у обороняється є достатньо патронів, або якщо він знає про те, що до нього ось-ось повинна настигнути допомогу. Коли ж перспектива не така райдужна, потрібно відкрити вогонь на поразку – тобто цілитися в життєво важливі органи злочинця (голову, серце і т.д.).

У перестрілку дуже часто залучаються інші, ні в чому неповинні люди. Закон передбачає відповідальність за їх життя – залучаючи в конфлікт інших людей, обороняється повинен бути впевнений в тому, що шкода, заподіяна такими діями, буде набагато менше запобігли негативних наслідків. До виходять за межі необхідної оборони будуть віднесені постріли, вироблені тоді, коли у людини існувала інша можливість захисту (наприклад, малося газову зброю). Особливо обережним треба бути у використанні зброї в населених пунктах, коли (навіть якщо ніякої шкоди заподіяно не було) відсутність достатніх підстав для його застосування, може спричинити за собою адміністративну відповідальність.

Крім цього потрібно пам’ятати, що категорично заборонено застосовувати вогнепальну зброю щодо жінок, неповнолітніх (коли їх вік очевидний) та інвалідів (коли за зовнішнім виглядом легко визначити їх фізичний стан, наприклад, людина, що йде з паличкою). Однак для відбиття групового або збройного нападу цих же категорій громадян вогнепальну зброю застосовувати можна.

Коли люди захищають своє життя, вони зазвичай знаходяться в стані підвищеного душевного хвилювання, і є думка, що таке збуджений стан здатне виправдати заподіяння будь-якої шкоди злочинцю. Це поширена помилка може призвести до фатальної помилки. Закон у такому випадку говорить лише про пом’якшення кримінальної відповідальності обороняється, крім цього, далеко не кожне збуджений стан буде розцінено як достатня підстава для зниження покарання. Закон говорить про пом’якшення відповідальності лише у разі знаходження обороняється в стані афекту, тобто такому стані, в якому людина не здатна усвідомлювати про події і керувати своїми діями.

Будь-яке перевищення меж самооборони розглядається як підстава для кримінальної відповідальності. Однак у цьому випадку відповідальність передбачена тільки за умисне нанесення серйозних ушкоджень (легкі пошкодження – наприклад, синці, в цю категорію не входять).

Важливо не тільки вміти зберігати холоднокровність під час нападу, а й правильно повестися після знешкодження злочинця. Так, у разі, якщо обороняється застосуванням зброї заподіяв шкоду життю чи здоров’ю злочинцеві або оточуючим, він зобов’язаний повідомити про це протягом доби у відділення міліції за місцем заподіяння шкоди. Якщо збиток, заподіяний оборонними діями, серйозний, то необхідно обгородити місце нападу, а також вжити заходів до збереження речових доказів, як то: не чистити зброю, не збирати відстріляні гільзи; бажано запастися показаннями свідків. Якщо злочинець потребує медичної допомоги – ваш обов’язок надати йому долікарську допомогу, в іншому випадку вам може загрожувати кримінальна стаття «Залишення в небезпеці». Пребен на місце події співробітники органів внутрішніх справ можуть зажадати здати зброю на експертизу, перевірити у вас наявність ліцензії на зброю, попросити вас пройти тест на вміст алкоголю і наркотичних речовин в крові.

Самооборона – це не гра, не привід для демонстрації своїх бойових навичок або власного безстрашності. З точки зору права (а рано чи пізно, ваші дії будуть оцінені саме так) це клубок взаємних прав і обов’язків, який потрібно спробувати розплутати з мінімальним збитком для як для себе особисто, так і для оточуючих.

Comments are closed.