Дитина однаково наслідує хорошому і поганому: чіткому, красивому вимові й неправильною, недорікуватою, квапливої мови. Звідси зрозуміло, яке виняткове значення має мова оточуючих, в першу чергу матері, для розвитку дитячої мови.
При дітях слід говорити чітко, неквапливо, ритмічно.
Всяке спілкування з маленькою дитиною має супроводжуватися розмовою. Не слід мовчки одягати і годувати малюка, укладати його спати; необхідно пояснювати ці дії, називати предмети, якими користуються, і так далі. З хлопцями постарше також потрібно частіше розмовляти, толково відповідати на їхні запитання, читати вголос, допомагати їм заучувати вірші. Це не тільки покращує мова, але й розвиває дітей, збагачує їх запас слів, привчає граматично правильно гиражать свої думки.
Не менш важливе значення для нормального розвитку дитячого мовлення має здоровий стан, повноцінна діяльність всіх органів, що беруть участь у вимові слів. Так, якщо дитина не чує або погано розрізняє звуки, він і вимовляти їх не буде або спотворить. Якщо щелепи спереду або з боків не замикаються або одна з щелеп різко виступає вперед, вимова іноді буде нечітким. При ущелинах неба, аденоїдних розрощення голос звучить гугняво. Батьки повинні вчасно помітити той чи інший недолік і відразу ж звернутися до лікаря.
Часті застуди, захворювання горла можуть повести до втрати чистоти звучання голосу; тривалий нежить нерідко веде до зниження слуху і т. д. Цього можна уникнути, якщо змалку загартовувати дітей, привчати їх стежити за чистотою вух, порожнини рота, носа.
Розвиток дитячої мови проходить в певній послідовності. Велику роль у формуванні вимови грає лепет, який з’являється у дитини до кінця першого півріччя життя. Необхідно всіляко заохочувати інстинктивне прагнення дитини до лепету – «підкидати> йому для наслідування чіткі звукові поєднання, найбільш часті в російській мові. Якщо дитина довго не починає лепетати або лепет передчасно припинився, треба терміново перевірити слух немовляти, так як це іноді є першою ознакою ранньої глухоти.
У два-три роки дитина вже говорить, правда, не завжди чітко. Але з оточуючими він все ж в основному спілкується за допомогою членороздільної мови. Якщо до цього віку дитина не навчилася говорити, вимовляє лише кілька слів, особливо, якщо він погано розуміє те, що йому говорять, – це сигнал про неблагополуччя. Тут потрібна невідкладна допомога лікаря-спеціаліста.
Необхідно мати на увазі, що неповноцінна мова затримує розумовий розвиток дитини, шкідливо відбивається на його характері та поведінці.
У ранньому дитинстві всі косноязичат, тобто неправильно, нечітко вимовляють окремі звуки. При розмові з дитиною треба враховувати особливості його вимови. Так, якщо малюк говорить нечітко, дорослим слід старанно карбувати звуки. Якщо дитина квапиться, треба говорити з ним уповільнено. Іноді помічається якась скована мова, ніби «мова насилу перевертається в роті». У таких випадках батькам рекомендується говорити трохи швидше. Деякі діти неправильно вимовляють окремі звуки. Важливо вчасно звернути увагу на цей недолік і в своїй власній промові стежити за чіткістю вимови саме цих звуків.
Потрясіння нервової системи несприятливо відбивається і на мовлення дітей. Тому винятково велике значення має рівне, спокійне, доброзичливе ставлення до них оточуючих. Необхідно захищати дитину від всяких насмішок і передражнюванні. Окрики, погрози, покарання з метою змусити правильно говорити, відучити від поганої звички ковтати звуки дають зворотні результати: мова погіршується, недоліки в ній закріплюються, дитина стає озлобленим, заляканим.
Нестриманість дорослих, часті сварки в сім’ї шкідливо відбиваються на нервовій системі дітей і можуть з’явитися причиною заїкання. Воно з’являється зазвичай у віці двох з половиною-чотирьох років, коли тільки складаються і розвиваються навички мовлення. Окремі, неяскраво виражені ознаки майбутньої важкої хвороби: невелика запинки, повторення перших складів, недоречний розрив слів, нетерплячий жест, легке почервоніння – можуть на перших порах залишитися непоміченими. У цьому криється небезпека, оскільки заїкання з часом набуває все більш важкий і складний характер. Швидкоплинні запинки перетворюються на тягучу затримку вимови, побіжна гримаска, нетерплячий жест часто повторюються, стають потворними. Пов’язані з заїканням болісні переживання, які ще більше посилюються через глузування однолітків і нерозумних окриків старших, породжують непереборне відчуття страху перед необхідністю говорити.
Нерідко причиною заїкання буває сильний переляк. Тоді воно відразу проявляється дуже бурхливо і поєднується з розладом всієї нервової діяльності дитини. Якщо своєчасно вжити заходів, такий стан може пройти безслідно. Для цього рекомендується негайно вкласти дитину в ліжко і постаратися, щоб він побільше мовчав. Однак забороняти розмовляти не можна, краще відволікати його іграми, дуже повільно, трохи співуче читати вголос, розповідати. Свою промову дитина повинна починати в такому ж ритмі. Поки не пройде гострий період (два-три тижні), не слід допускати до хворого дітей. Пізніше бажано підібрати товаришів з гарною промовою, спокійних, добродушних, оскільки всяке збудження, роздратування може знову викликати сильне заїкання. Надзвичайно важливо, щоб заїкається не зосереджується увага на своєму недоліку. Дитину обов’язково треба тримати під наглядом лікаря і дотримуватися рекомендований ним режим.
Правильним вихованням можна попередити розлади мови, якщо вони не є результатом важких захворювань мозку (менінгіту і тому подібних). В останньому випадку потрібно тривале і наполегливе лікування, яке нерідко значно покращує мова у таких важко хворих.
