Для початку хочеться сказати, що ця стаття в першу чергу про людину, а не про державному інституті і вже тим більше про конкретній державі. Розумію всю табуйованість і забрудненість даної тему, але хотілося б спробувати підійти до неї в ключі внутрішнього світу особи. І в даному випадку я маю на увазі скоріше психологічний підхід до державного інституту, як власне тому матеріального, в якому йому, людині, випало жити.
Можна почати з психологічного поняття проекції, а саме проекції чого-небудь у нашому внутрішньому світі на щось, що знаходиться поза нами. Зараз можна спостерігати, що ми часто проектуємо центр нашої особистості (що умовно можна назвати “Душею”) на якогось політика чи групу людей, які стоять під чолі держави, в якій ми живемо, з усіма хорошими і поганими наслідками. Названо “Душею” умовно, тому що це поняття найближче до “Самості” в термінології юнгіанства: це та частина особистості, яка являє собою стрижень нашого характеру / світогляду і разом з цим тісно пов’язана з нашим духовним внутрішнім світом. Припустимо, якщо політик сильний, бадьорий і відрізняється якимсь ореолом, “маной”, внутрішньою силою, то люди починають його буквально обожнювати і зводити йому культ особистості. А якщо ж він жалюгідний і недалекий, то його просто не сприймають всерйоз і ставляться з єхидством й ласкавістю. Все б це непогано, але є ряд неприємних моментів. Першим можна виділити те, що значить в загальному сенсі твердження “Влада у народу, та, яку він обрав”. Не буквально, звичайно, але дуже схоже, адже якщо люди не пов’язані якійсь ідеєю або, наприклад, місцем проживання, як, наприклад, американці в “Новому світі”, і роз’єднані на безліч різних груп за різними етнічними, національними та іншими ознаками, то їх центральна ланка, яким є уряд, буде таким же роз’єднаним і схожим на “многобашенной монстра”.
В іншому ж випадку може здатися, що все благополучно і держава міцно як ніколи, але ми отримуємо аналог сильного его в особистості, тобто така держава в результаті посилення вертикалі влади страждає безліччю пригнічують громадян правил і норм (які є в цьому випадку її несвідомим , якщо продовжувати аналогію з особистістю). Це часто буває й на краще, якщо ці норми втілює та людина, яка і є як би самост всього народу, тому що він буде втілювати те, що потрібно на поточний момент, правда з урахуванням деяких загальних і не завжди приємних консенсусів. Але от коли приходить людина, що вже не втілює “Душу”, а просто номінально отримав її роль, і не має сили реалізувати все те, що потрібно зараз людям, тоді ми отримуємо класичну ситуацію переливання чогось для “Вищого вживання” в глечик для “Нижчого вживання”. Це призведе до видачі таким сильним Его (у вигляді слабеющего вже з причини такого “центру” державного апарату) дивних указів, які не відповідають вже нічому з потреб людини в цій державі, дивними знову ж тенденціями в моді і культурі і іншому. І, відповідно, люди, розчаровані в такому порядку речей, в цьому випадку будуть підсвідомо шукати цей центр, Самість або “Душу” в іншому об’єкті, тому що інтуїтивно будуть розуміти, що особистість перебуває зараз при владі не є втілення їх цілі в цьому світі і, образно кажучи, “Золотий трон” на даний момент пустує. В принципі, з даної ситуації може бути кілька різних виходів, кращий з яких є втілення цієї тенденції в новому лідері, найгірший ж – розвал (в тій чи іншій формі) держави, т. к. для великого і часто імперського типу побудови держави характерна саме ця форма сильної особистості у вигляді центру. І, ясна річ, що за наявності території, впливу або ресурсів, не забезпечених державою, який вміє їх утримати, вони через деякий час йдуть з-під його контролю. Так, в принципі, і траплялося з усіма імперіями, починаючи з Римської і закінчуючи, з деякими застереженнями, порівняно недавнім СРСР. Процес такого розпаду, природно не швидкий, але невблаганно відбивається в умах населяють його людей.
На цьому можна було б сміливо ставити крапку, якби не другий неприємний момент, а саме зворотна проекція (интроекция), як екстравертна спрямованість особистості людини. Адже якщо людина бачить у державному лідері свій внутрішній центр, він не може рухатися нікуди, окрім як до цього центру, тобто “у владу”, або сліпо їй слідувати. У підсумку, ясна річ, виходить досить збиткова заміна душі чимось матеріальним і, знову ж, наслідки дуже сумні. Причому в цьому випадку, чим сильніше цей самий людина, як особистість, тим гіршими ситуація. Адже якщо особу лідера слабка, то, як було сказано вище, людина намагається знайти йому заміну і шукає цей самий центр в іншій особистості, або, може статися, що і в собі. Але й сам процес пошуку вже позитивний, адже може вийти, що людина прийде і до Бога, нехай і даному церквою. А от у випадку сильної і більш-менш відповідає потребам народу особистості ситуація сильно ускладнюється тим, що необхідності знаходження такого центру, Самості, у людини немає і людина цілком може цілком задовольнитися таким матеріалістичним центром своєї особистості, оскільки простіше і соціально більш прийнятно шукати що- або зовні себе, ніж усередині.
Загалом-то, вище розглянуті дві взаємовиключні тенденції, які, по суті, є втілення одного і того ж явища. А саме – відсутність розуміння людиною її внутрішнього світу і проекції цього самого світу на ті або інші зовнішні явища, що є в основі своїй невірним підходом незалежно від його привабливості для окремих людей або навіть цілих народів.
