Один з останніх днів листопада вважається днем народження електронної пошти. Саме в ці дні американський програміст Рей Томлінсон відправив своїм колегам перше віддалене повідомлення.
На початку 70-х рр.. Рей Томлінсон працював в компанії Bolt Beranek and Newman (BBN), основним замовником якої виступало міністерство оборони США. Ще в 1968 році військове агентство ARPA запропонувало їй брати участь у розробці перспективної комп’ютерної мережі ARPANET. У 1971 році, рядовий інженер Рей Томлінсон зайнявся розробкою програми для відправки та прийому електронних повідомлень, названої від англійського словосполучення «Send Message» SNDMSG. Вже з початку 60-х років існували спеціальні програми, що дозволяли обмінюватися короткими електронними посланнями. Правда, така можливість була доступна лише тим користувачам, які працювали за різними терміналами однієї машини. SNDMSG спочатку також була орієнтована на локальне застосування, однак вона мала істотне відміну, оскільки мала на увазі створення кожним користувачем свого власного «поштової скриньки». Такий ящик представляв собою звичайний текстовий файл, в кінець якого будь з мали доступ до системи міг дописувати своє повідомлення. При цьому поштова програма дозволяла «відправникові» тільки доповнювати обраний файл. Переглядати весь список повідомлень і редагувати його вміст мав право виключно власник «поштової скриньки».
Одночасно з програмуванням нової поштової системи, до Томлинсону надійшла пропозиція зайнятися розробкою експериментального протоколу CYPNET, яке створювалося для пересилки файлів між віддаленими комп’ютерами через мережу ARPANET, яка до того часу складалася вже з 15 вузлів. Через кілька місяців інженер вирішив об’єднати досі паралельно ведуться роботи в одному ключі. Єдиною незручністю на шляху злиття протоколу та SNDMSG було лише те, що CYPNET спочатку розроблявся для пересилки (тобто відправлення та прийому) файлів і не давав можливості дописувати повідомлення до вже наявних на комп’ютері файлів. Втім, Томлинсону, як автору обох розробок, не склало особливих труднощів вирішити дану проблему – невелике коректування вихідного коду протоколу, над якою програміст працював всього три години, дозволила міцно і надовго об’єднати два проекти в єдине ціле. Залишалося вирішити питання про адресації приходить і вихідної пошти. Програму потрібно було навчити розрізняти «своїх» користувачів, що працювали на одному загальному комп’ютері, і «чужих», тих, кому було потрібно перенаправити електронне повідомлення через мережу ARPANET. Саме на даному етапі розвитку електронної пошти Рей Томлінсон ввів символ для розділення імені користувача і його місцезнаходження. Після декількох годин найдокладнішого розглядання кожного символу клавіатури, він несподівано зрозумів, що вибір-то насправді не так уже й великий. Пари секунд вистачило на те, щоб зупинитися на «@». Використання саме цього символу в поштових адресах, на думку програміста, було очевидно: в телексного зв’язку (як і в торгівлі) символ «@» позначав англійська прийменник «at» («на»), тому вже до 70-м рокам він мав деяку «популярність» серед комп’ютерних фахівців. Використання «@» при написанні поштової адреси означало, що поштова скринька користувача знаходиться «на вузлі», відмінному від локального. Виявивши такий символ в адресі, поштова програма повинна була зрозуміти, що лист слід переправити через мережу, оскільки це віддалений поштовий ящик на «чужому» вузлі в мережі ARPANET. Тепер залишалося лише протестувати роботу поштової системи на її коректність і справність. Для цього Томлінсон використовував дві однакові обчислювальні машини PDP-10, що були в розпорядженні BBN і підключені до ARPANET. Саме тоді і побачило світ перше електронне лист, який було за допомогою SNDMSG успішно переправлено зі «свого» на «чужій» комп’ютер мережі ARPANET.
Як тільки Томлінсон переконався, що SNDMSG нарешті дійсно працює, він розіслав своїм колегам повідомлення про нові можливості програми. Для відправки повідомлення на віддалений поштовий ящик достатньо було вставити символ «@» між ім’ям одержувача (назвою його скриньки) і найменуванням вузла, до якого був підключений комп’ютер адресата. Електронна пошта стала реальністю, а її першим практичним використанням – розсилка повідомлення про її власному появі. Буквально за кілька днів SNDMSG стала першим по-справжньому «гарячим» мережевим додатком – після розсилки по ARPANET останній версії програми спілкування навіть між сидячими навпроти один одного в одному кабінеті співробітниками стало відбуватися тільки по електронній пошті. Вже через пару років 75% мережевого трафіку ARPANET припадало на повідомлення електронної пошти. Тому були і вагомі причини. Новий додаток задовольнило потребу в зручному і швидкому засобі комунікації між програмістами-розробниками, які працювали в різних містах. Одним з незаперечних переваг електронної пошти перед поштою звичайний, а тим більше перед телефонними переговорами, була її демократичність. Абсолютно спокійно будь-який з команди розробників міг направити свої пропозиції безпосередньо на адресу начальника, а то й зовсім незнайомого йому особисто колеги з іншого інституту, причому лист точно доходило до адресата за лічені секунди, а відмовки «лист загубилося» або «часу для телефонних переговорів немає »вже не приймалися.
Створення електронної пошти як такої ніяк і ніким не планувалося. Для програмістів та інженерів, день у день працювали з ARPANET, поява системи обміну електронними повідомленнями уявлялося природним кроком розвитку їхнього проекту і не сприймалося як щось дивовижне. А тому вони швидко пристосувалися до використання цього нововведення, народженого на голому ентузіазмі їх колеги. Офіційним же розробникам мережі, зайнятим стратегічним плануванням розвитку ARPANET, потрібні були трохи менше 5 років для того, щоб визнати електронну пошту невід’ємною частиною мережевого спілкування.
